В історичній літературі щодо подій літа 1941 р. на Східному фронті велика увага приділяється масштабній танковій битві, що відбулась в секторі Дубно – Луцьк – Броди. Хоча у боротьбі з радянськими танками влітку 1941 р. найкраще зарекомендували себе не німецькі танкісти, а артилеристи та зенітники. Яскравий приклад цього – бої поблизу Радехова. Більше на сайті ilvivyanyn.
“Колос на глиняних ногах”
Розпочавши бойові дії проти Радянського Союзу, Німеччина та її союзники прагнули передусім розбити основну масу радянських військ, аби відкрити собі шлях на Москву та вглиб СРСР. Критики Червоної Армії постійно наголошують на тому, що радянські війська переважали ворога за чисельністю особового складу та бойової техніки, що радянські танки Т-34 та КВ-1 не мали аналогів, переважали німецькі танки за бронюванням та озброєнням.
Проте історія довела, що на полі бою перемагає не лише чисельність, а й якість. Багато військових експертів називають Червону Армію 1941 р. “колосом на глиняних ногах”. Радянські війська були погано оснащені автотранспортом, значна частина особового складу не мала належної підготовки, були кадрові проблеми (зважаючи на репресії серед офіцерів).
Німецькі війська змогли завоювати панування в повітрі, отримали перевагу в чисельності на головних напрямках ударів, змогли громити війська опонентів по частинах. Німецькі війська використовували ефективну тактику взаємодії бронетанкових частин та авіації. І найголовніше – німецькі вояки мали величезний бойовий досвід, отриманий у 1939 – 1941 рр.
Дивізія генерала Крювеля
Готуючись до нападу на СРСР, Німеччина сконцентрувала (за різними даними) від 3600 до 4200 танків, з яких лише понад 1100 були озброєнні 50-мм та 75-мм гарматами, здатними хоча б з малих дистанцій вражати радянські Т-34 та КВ-1, яких було понад 1400. Однак хибною є думка, згідно з якою німецькі танки мали стати головними винищувачами радянської бронетехніки. Насправді, головна роль для боротьби з радянськими танками відводилась протитанковим та звичайним гарматам, зеніткам.
Серед німецьких дивізій, розгорнутих на Східному фронті у червні 1941 р. була і 11-а танкова дивізія Вермахту (11-а тд) генерал-майора Людвіга Крювеля. За штатом дивізія мала понад 13500 бійців, 143 танки, зокрема 52 Pz.II, 24 Pz.III з 37-мм гарматою, 47 Pz.III з 50-мм гарматою та 20 Pz.IV. До складу дивізії входили:15-й танковий полк, 110-й (оберст Хельвіг Луц) та 111-й мотопіхотні полки, 119-й артилерійський полк, 61-й мотоциклетний батальйон, 231-й розвідбат, 61-й винищувально-противотанковий дивізіон, 209-й саперний батальйон, підрозділи зв’язку,забезпечення та інші частини.
За дивізією був також закріплений батальйон важких реактивних установок – 15 Wurfgerät 40 та 71-й зенітний дивізіон із потужними 88-мм зенітками.
Мехкорпус Карпезо – багато техніки та ще більше проблем
Напередодні нападу нацистської Німеччини, у західних областях України знаходились майже половина бронетанкових сил СРСР – 4-й, 8-й, 9-й, 15-й, 19-й та 22-й мехкорпуси.
Мехкорпус являв собою гігантську структуру – понад 36000 військовослужбовців, понад 1030 танків, понад 170 гармат та іншу техніку. Такою величезною кількістю бойової техніки та особового складу було важко управляти. Окрім того, улітку 1941 р. мехкорпуси лише розпочали освоювати нову бойову техніку, до підрозділів прибували нові офіцери. У мехкорпусах був брак автотранспорта, запчастин, у багатьох випадках танки брали на буксир гармати.
Неподалік Львова знаходився 15-й мехкорпус (МК) генерал-майора Ігнатія Карпезо. Корпус налічував 64 КВ, 69 Т-34, 44 Т-28, 418 БТ-7, 45 Т-26, 152 бронемашини. 10-а танкова дивізія (10-а тд) генерал-майора Сергія Огурцова знаходилась у Золочева, а її артилерія та інші частини – поблизу Янова. Понтонно-мостові та понтоно-інженерні батальйони мехкорпусу знаходились південніше Львова.
У 37-й танковій дивізії, що також входила до складу мехкорпусу, у більшій частині 122-мм гармат не було панорам, бракувало автотранспорту. Понад 60% особового складу мехкорпусу не пройшли навіть курс молодого бійця, перед війною не проводили стрільб на полігонах! Також у підрозділах не вистачало офіцерів.
22 червня
Після потужних артилерійських та авіаударів вранці 22 червня німецькі дивізії перетнули кордон та вступили на територію СРСР. 11-а тд діяла у складі 47-го армійського корпуса. Танкісти перетнули р.Буг, після того як водну перешкоду форсували 57-а та 75-а піхотні дивізії Вермахту. Зліва від 11-ї тд наступали підрозділи 14-ї танкової дивізії Вермахту.
В авангарді 11-ї тд наступали 231-й розвідбат, 61-й винищувально-протитанковий дивізіон та 15-й танковий полк. Ці частини входили до складу трьох бойових груп – “А” (дві батареї 88-мм зеніток, 2-й танковий батальйон, інші), “В” (1-й танковий батальйон, саперні підрозділи) та “С” (танковий взвод, розвідка, вантажівки).
Німці захопили неушкодженим міст через Буг у Сокаля, знищували поодинокі фортифікації та групи радянських солдат. Німці стверджували, що їх 11-а та 14-а танкові дивізії розбили 124-у та 87-у радянські стрілецькі дивізії.
23 червня
Неподалік Радехова перебувала 10-а тд – 63 КВ, 37 Т-34, 44 Т-28, 147 БТ-7, 27 Т-26). У документах 15-го МК вказано, що передовий загін 10-ї тд вранці 22 червня був атакований з району Стоянова ворожою групою у складі 50 танків, дивізіону протитанкових гармат та двох батарей важкої артилерії. Німці наносили удари за підтримки авіації. Далі, з напрямку Юзефува, радянські підрозділи атакувала ще одна група німецьких танків.
Підрозділи 10-ї тд відступили, записавши на свій рахунок 20 танків, 16 протитанкових гармат та два взводи піхоти (явно завищені цифри). Втрати радянських військ були чималі: 20 БТ, 6 Т-34, 6 убитих, 11 поранених та 32 зниклих безвісти.
Підрозділи 15-го МК отримали наказ командування знищити сокальське угрупування ворога, наступати у напрямку Радехова. На Радехів були кинуті підрозділи 10-ї тд. Приблизно об 15:00 20-й танковий полк (полковник Іван Терлянський) тд та 10-й мотострілецький полк атакували позиції ворога, однак не досягли суттєвого прогрессу. 19-й танковий полк підполковника Василя Пролеєва застряг у болотистій місцевості та не брав участі в атаках, а 10-й артполк знаходився в дорозі, покинувши табори.
В бій вступає 297-а піхотна дивізія Вермахту
Після зіткнень з радянськими військами у Радехова, підрозділи 11-ї тд Вермахту попрямували до Дубна. Тим часом до міста підійшли частини 297-ї піхотної дивізії (297-а пд.) генерала артилерії Макса Пфеффера.
Для німців Радехів був важливий тим, що через містечко пролягало шосе, яке використовувала для просування ціла 1-а танкова група генерал-полковника Евальда фон Клейста.
Однією з головним проблем Червоної Армії було те, що радянські підрозділи проводили контрудари окремими групами, розпорошуючи сили, без координації взаємодії, під ударами німецької авіації. Німці не прикладали багато зусиль, аби відбивати ці контрудари. Радянські танки зустрічали вогнем розрахунки гармат та зеніток. Далі по ворогу наносили удари власне німецькі танки та авіація. До того ж, варто зауважити, що у радянських підрозділах був брак бензину, багато танків виходили з ладу по технічним причинам.
Контрудари танкових частин Червоної Армії відбувались переважно без підтримки артилерії, без належної розвідки. Радянські артилерійські підрозділи пересувались дуже повільно, й потрапляли під удари ворога прямо під час маршів.
Німці мали дуже вигідні позиції для оборони – заболочена місцевість струмка Холоюв. Дорога на Львів проходила по насипу через болота, тож радянські танки не мали місця для маневру, а німецька артилерія могла розстрілювати ворожі танки як у тирі. На насип були націлені шість батарей 105-мм гармат та три батареї 150-мм гармат.
25 червня позиції німецьких артилеристів намагались знищити радянські бомбардувальники, однак не досягли успіху. Не була успішною й робота артилерії 10-ї тд. Приблизно о 18:00 з’явилася перша група радянських танків, які змогли перетнути насип, однак потрапили під ворожий вогонь. Це було 15 танків під командуванням начальника штабу 20-го танкового полку, майора Івана Говора. Левова частка радянських машин була знищена розрахунками гармат, а кілька машин сповзли з насипу та застрягли у болоті. Далі німці почали обстрілювати насип, аби інші групи радянських машин не могли перетнути його.
Підрозділи 10-ї тд втратили 4 КВ-1 та 7 БТ. З бою не вернувся сам майор Говор. Радянські документи фіксують те, що танкісти знищили 56 німецьких гармат (фантастична цифра), 5 танків, роту піхоти.
Атака важких КВ
Вранці 26 червня, отримавши звіти генерала Пфеффера щодо присутності великої кількості ворожої бронетехніки (включаючи важкі танки), німецьке командування перекинуло до Радехова зенітки, оскільки 71-й зенітний дивізіон прямував до Дубна. Радянські бомбардувальники спробували знову знищити позиції німецьких гармат, однак потрапили під удари винищувачів Люфтваффе.
Далі командир 19-го танкового полку підполковник Пролеєв вирішив не атакувати через насип, який прострілювався артилерією, а завдати удару в обхід. В строю полку знаходились 18 КВ-1, а ще 13 КВ-1 вийшли з ладу через тривалий марш.
Радянські танки, під керівництвом майора Захара Слюсаренка під вогнем прорвались на позиції ворожих артилеристів. Розпочався двобій радянських екіпажів та розрахунків німецьких гармат. Німецькі розрахунки з малих дистанцій били по ходовій частині радянських танків, а вже потім розстрілювали знерухомлені машини. Радянські танкісти роздавили чотири гармати.
19-й танковий полк зазнав важких втрат – 9 КВ-1 та 5 БТ, 5 убитих, 11 поранених та 56 зниклих без вісти. Радянські документи в черговий раз фіксують фантастичні втрати ворога – 70 протитанкових гармат. 18 танків, батальйон піхоти. Радянські танкісти не змогли досягти Радехова, діяли без розвідки. Важкі КВ-1 не могли маневрувати на болотистій місцевості. З початку боїв, 10-а тд втратила багато танків і увечері 26 червня мала у своєму складі 10 КВ-1, 5 Т-34, 4 Т-28, 20 БТ-7.
26 червня підрозділи 15-го МК зазнали потужних ударів німецької авіації. Один з таких ударів припав й на штаб корпусу, в результаті чого важкої контузії зазнав генерал Карпезо, якого ледве не поховали, рахуючи загиблим.
Остання спроба
Перед тим як радянські війська почали відходити на Схід, вони спробували ще раз контратакувати німецькі підрозділи у Радехова. На цей раз насип спробували подолати підрозділи 8-й танкової дивізії, яка була передана для посилення 15-го МК. Радянські танки німці зустріли вогнем 37-мм и 50-мм протитанкових гармат. Радянські танкісти намагались маневрувати, відтягували пошкоджені машини, однак не змогли розбити позиції ворога. 8-а тд втратила 12 танків, включаючи КВ-2.
Лінія фронту швидко пересувалась на Схід. Радянські мехкорпуси буквально розчинились в боях літа 1941 р. Їм на заміну прийшли більш мобільні та ефективні танкові бригади.
