20 Травня 2022

Подайте, не минайте

Related

«Обрані часом» – виставка живопису Володимира Слєпченка у Львові

У львівському Музеї митрополита Андрея Шептицького можна побачити 60...

Одна з топових каратисток України

Автор статті вже неодноразово зазначав, що Львів став потужним...

Здобуття української незалежності: Бої за гору Маківка

Історія України з часів козацтва, це історія прагнення українського...

Мангали, котли, бочка для копчення: як колектив Дрогобицького театру допомагає фронту

Працівники Львівського академічного обласного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича...

Історія Олени Кутєпової з Луганщини, що евакуювалася до Львова

50-річна Олена Кутєпова з Луганщини евакуювалася до Львова разом...

Share

Жебрацтво поряд з проституцією та злодійством стало одним з найдавніших занять людини. Львів теж не оминуло це явище. Жебраки були як справжніми (ті, що не мали змоги працювати) так й “ряженими”. Детальніше на ilvivyanyn.

Свій цех та власна емблема

Жебраки існували у місті ще у середні віки. Як не дивно це звучить, жебраки мали власний цех, емблему та самоорганізувалися. Вступити до такого об’єднання могла будь-яка людина, незалежно від віросповідання та національної приналежності. Жебраки оселялись в районі теперішньої вул. Київської, на зібраннях шляхом голосуваннях обирали голову. Голова жебраків стежив за порядком у середовищі своїх підлеглих, проганяв з міста чужинців та доповідав у магістрат те, що почув від своїх підлеглих. За таку співпрацю з владою голова жебраків навіть отримував платню.

Місця дислокації та бенкети

Жебраки працювали поблизу костелів та монастирів, у поминальні дні їх можна було зустріти на цвинтарях, а у святкові – на площах, біля скупчень міщан. Жебраки, що мали фізичні вади, стверджували, що зазнали знущань за свою віру. Могли просити й гроші на те, аби викупити з неволі своїх родичів чи товаришів. Якщо людина надавала кошти, то жебраки обіцяли помолитися за неї перед Господом. 

Жебраки добре розбирались у церковних співах та релігійних питаннях. Наприклад біля готелю “Жорж” працював жебрак Ясьо, який міг навіть давати решту, говорив часто нісенітниці, оскільки мав проблеми з психікою. Жебраки цінували мешканців Личакова, серед яких був поширений звичай влаштовувати бенкети для потребуючих. На таких банкетах нужденних пригощали пивом, горілкою, могли навіть зарізати свиню.

Після поділів Речі Посполитої, австрійська влада спробувати взяти жебраків на облік.  Імператор Йосиф ІІ видав указ, за яким на кожного нужденого мали виділяти по три крейцери на день. При монастирях та костелах створювались комітети допомоги нужденним. Згодом усі заклади по допомозі жебракам були об’єднані в одну спілку. Для жебраків створили нічліжки, де вони могли отримати їжу. Була також створена своєрідна «біржа праці» для нужденних.

У другій половині XIX ст. жебраки створили справжню республіку в районі Личакова та Кривчиць, де селилися в окремих будинках, влаштовували гуляння. Тривалий час влада заплющувала на це очі. Це тривало до того часу, поки жебраки не почали чинити злочини. 

У місті діяло кілька притулків для жебраків, серед яких був і притулок Св.Лазаря. Притулку надавали кошти чимало заможних львів’ян. Згодом лазарет та дім для убогих почали діяти окремо. Останній надавав щорічно допомогу для понад 350 осіб. Шпиталь та притулок існували у місті аж до 1939 р. У місті мала місце й трагедія – внаслідок пожежі на складі сіна (Янів) згоріли кілька десятків жебраків, які знайшли прилисток у приміщенні.

Шпиталь святого Лазаря

Жебраки могли підробляти, граючи на музичних інструментах, прибираючи, виконуючи дрібні доручення.  Жебраки, які не споживали оковиту, могли накопичити чималий капітал. В оселі одного з жебраків на вул. Руській знайшли чимало бляшанок, які були заповнені металевими доларами.