Остання глобальною пандемія коронавірусної хвороби COVID-19 спричинила паніку та мор по всьому світі. Проте в теперішніх умовах при сучасному розвитку медицини, вакцинації та різноманітних засобах гігієни й антисептиків, людству легше боротись зі смертельними недугами. А як боролись із небезпечними хворобами наші предки та які епідемії були в історії Львова розповімо у цьому матеріалі на ilvivyanyn.com.
Відколи в Україні у 2020 році зафіксували перший випадок захворювання COVID-19, серед населення розпочалась паніка. Черги в аптеках, скуповування усіх можливих антисептичних засобів, масковий режим, менша контактність… Проте коронавірусна хвороба – не перша пандемія, від якої потерпала Україна і, зокрема, Львів. З XIV до середини XVIII століть, у місті Лева було зафіксовано до 50 епідемій, тривалість яких була не менш як рік. Розглянемо найбільш смертоносні хвороби в історії Львова.
“Погане повітря”
Однією із перших зафіксованих смертоносних недуг у Галичині, яка забрала життя понад 12 тисяч тутешніх мешканців, була так звана хвороба “поганого повітря”. У 1288 році на Львів напали монголи. Ці варвари два тижні тримали місто в облозі. Окрім побоїв, вбивства та грабежів, загарбники принесли з собою на Галичину невідому смертельну хворобу, від якої масово помирали люди й тварини. Загалом тоді військо хана Тула-Буга знищило понад 25 тисяч львів’ян та жителів ближніх сіл.
Чума
Однією з найбільш смертоносних хвороб у світі є чума. За приблизними підрахунками чума забрала життя 180—200 млн людей на Землі. Збудники чуми віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї.
Не оминула ця страшна недуга й Україну. У 15 -16 століттях у Львів кожні 5 – 10 років (у 1480, 1484, 1547, 1572, 1588 роках) люди масово гинули від невідомої для себе хвороби. Проте за всіма показниками це була чума. Через епідемію чуми у Львові у 1547 році навіть закрили на певний час школи. А у 1572 у місті Лева запровадили посаду “морового бургомістра”, який виконував роль головного санітарного лікаря. Цікаво, що по всьому світі чумні лікарі носили спеціальні костюми для власного захисту: довгий плащ, капелюх та маску із дзьобом. Маску виготовляли зі шкіри, а навпроти очей були скельця. В дзьоб клали квіти чи прянощі (трояндові пелюстки, ладан, розмарин тощо), що мали захищати від чумних «міазмів». В дзьобі також робили два невеликі отвори, щоб не задихнутись.
Найбільше людей загинуло у Львові від чуми на зламі 16 століття. Очевидці описували, що гинули від пошесті навіть птахи, які пролітали над Львовом.
Львів’яни намагались шукати порятунку в молитві. Тож почали молитись до першого святого Львова і покровителя міста – Яна з Дуклі. Святий помер від смертоносної епідемії у 1484 році й був похований на території Бернардинського монастиря. Після його поховання у тому місці з’явилося джерело, яке львів’яни вважали лікувальним, а святого Яна – рятівником від страшних недуг.
З 1618 року чума масово ширилась Європою. І у 1623 році священник ордену кармелітів з Кракова привід недугу до Львова. Спершу “чорна смерть” скосила 15 монахів, а далі пошесть поширилась містом і вбила понад 20 тисяч львів’ян. У 1625 році був зафіксований новий спалах чуми, від якого померло 3 тисячі львів’ян.
Страшний мор, відсутність ліків, а також знань про причини та збудники хвороби породжував у львів’ян паніку. Тож рятувалися від хвороби всім чим могли. Використовували й молитву, і всілякі забобонні методи, як от вивішували на дверях кінські черепи… А дехто навіть закопувався у гній, щоб побороти недугу. Проте усі ці методи видавались безсилими. Тож за порадою лікарів люди почали більше слідкувати за особистою гігієною та менше контактувати з іншими людьми. В розпал епідемії з міста вивозили жебраків, як потенційних переносників хвороби. Цікавим фактом є те, що в‘їзди та вулиці Львова патрулювали охоронці з бойовими ціпками, аби всі дотримувались певних карантинних правил.
У 1642 році львівський купець Михайло Алвізій привіз з Туреччини до рідного міста чуму. У 1648 та 1651 роках знову повторились масові спалахи смертельної недуги.
Далі були 50 років відносного затишшя. Проте у розпал Великої Північної війни між Московським царством і Шведською імперією у 1705 – 1706 роках пройшла хвиля біженців до Львова. Тож це пробудило новий спалах чуми. Є записи про епідемію смертоносної недуги у місті Лева і в 1709 та 1719 роках… За переписом населення у 1773 році було встановлено, що у Лембергу від чуми померло щонайменше 20 тисяч людей.
В кінці XVIII століття “чорна смерть”, як ще називали чуму через чорні плями на тілі інфікованих, відступила зі Східної Європи, проте з’явилися нові смертоносні захворювання.
Холера
Ще однією небезпечною хворобою є холера. В Україні було зафіксовано сім епідемій цієї недуги. Як і все погане, холеру до нас привезли російські солдати, які підчепили її в Індії. Перший спалах цієї недуги був у 1823 році. Проте саме друга хвиля (1830-1833 рр.) стала найбільш смертоносною і лише на Галичині забрала понад 100 тисяч життів. За страшною статистикою лише у Львові зі 100 хворих помирало 52.
Наприкінці 1885 року смертельна пандемія ще раз накрила Галичину, під час якої померло понад 2300 людей.
Коли у вересні 1914 року Львів окупували російські війська, вони знову принесли холеру на Львівщину. Хоча найбільше ця зараза гостювала саме серед солдатів-загарбників російської армії. До 1926 року зафіксували понад 11 тисяч випадків холери в армії та десятки тисяч серед цивільних.
Смертоносна “Іспанка”
Найбільшою за смертністю пандемією грипу за всю історію людства є іспанка або іспанський грип. За свій короткий період смертоносного панування (з січня 1918 року по грудень 1920) після Першої світової війни, цей вірус вразив 500 млн осіб, а це близько чверті тодішнього населення всієї планети Земля. За різними підрахунками у світі від іспанки померло від 17 до 50 млн людей, проте деякі джерела називають 100 млн осіб.
За львівською статистикою, на піку хвороби у Львові в тиждень помирало 64 людини, у період спаду – до 26 осіб. Такий спалах недуги викликав дефіцит ліків у львівських аптеках, які й так були спустошеними у повоєнний період.
Висипний тиф
Під час Першої світової війни окрім спалахів холери розгулялась ще одна небезпечна хвороба – висипний тиф. Ця недуга особливо добре поширювалась серед солдатів та у таборах військовополонених з різних країн, які брали участь у бойових діях. Адже через відсутність умов для підтримання особистої гігієни, тиф передавався через вошей. Під час Першої та Другої світових воєн від висипного тифу у світі загинуло понад 6 мільйонів людей.
Війни та їхні недуги розгортались і на вулицях Львова. Щоправда, галичанам пощастило, що в цей час у Львові жив видатний лікар Рудольф Вайгль. У своїй власній лабораторії науковець працював над винайденням вакцини від висипного тифу. Завдяки допомозі ще одного вченого Генрика Мосінга, Рудольфу Вайглю вдалося знайти ліки, аби побороти тиф. Львівський медик врятував мільйони людей у Галичині та у найбільших осередках тифу в Європі, Азії та Африці.
