У Львові колись давно і розпочався натхненний шлях Мар’яна Панчишина, справжнього втілення відданості, милосердя та стійкості. Його історія – від скромного початку до видатної постаті в медичній спільноті – є свідченням незламного духу “народного лікаря”, пише ilvivyanyn.com.
Скромний початок і шлях науковця
Народився у Львові 6 вересня 1882 року в родині Панчишиних, яку очолював Іван, таксист із тугими кишенями, з’явилася дитина. Ця дитина, гордість України, згодом стане відомим лікарем та палким патріотом. Всупереч обмеженим фінансовим можливостям, юний Мар’ян з самого початку почав проявляти свої здібності, що дало йому змогу навчатися без зайвих витрат. Його шлях в навчанні одразу розпочався з яскравої ноти: керівництво школи звільнило його від плати за навчання доти, доки він продовжуватиме вчитися на “відмінно”. Таким чином, його освітня подорож протікала без грошових турбот, а незмінна цілеспрямованість гарантувала, що його фінанси залишаться недоторканими.
Шлях до майстерності
Закінчивши гімназію, Мар’ян у 1903 році вступив на медичний факультет Львівського університету. Удача і тут посміхнулася йому, і він отримав стипендію від єпископа Самуеля Гловінського та подальшу фінансову підтримку від Фундації Кароля Суботи на шість років. Його академічне навчання під наглядом професора Генріка Кадия викарбувало його шлях до досконалості. Здібності Мар’яна були помічені, і він отримав посаду асистента кафедри анатомії, а також став першопрохідцем у відділенні рентгенології в клініці.
Відстоювання охорони здоров’я у складні часи
У 1918 році в Західноукраїнській Народній Республіці почалися зміни. В умовах сутичок між українцями та поляками Мар’ян зберіг вірність своїй батьківщині. Попри своє польське коріння і тісне спілкування з поляками, він залишався сильним українським патріотом. Ця переконаність призвела його до відрахування з університету, але він це сприйняв спокійно. У дні бурхливих вуличних боїв у Львові Мар’ян Панчишин організував бригаду медичної допомоги у складі Комітету українських бюргерів, яка надавала допомогу пораненим солдатам. Серед цього хаосу доля переплела його шлях з Ольгою Кривокульською, колегою-фельдшером, яка стала його вірною напарницею і матір’ю його синів.
Відданість цілительству на все життя
Він був ректором Українського таємного університету з 1924 по 1925 рік, залишивши по собі неперебутню спадщину в академічних колах. Приватна медична практика Панчишина, яка включала туберкульозний диспансер, уособлювала його відданість суспільному добробуту.
Орієнтуючись у турбулентності та залишаючи помітний слід
Прихід радянської влади відкрив нову главу в житті Панчишина. Його готовність співпрацювати з владою та підтримувати приєднання Галичини до Української РСР продемонструвала його здатність до адаптації та відданість своїй незамінній батьківщині. Очолюючи відділ охорони здоров’я у Львівській області, Панчишин продовжив свою місію з покращення медичної допомоги.
Бурхлива епоха Другої світової війни ще раз перевірила стійкість Панчишина на міцність. Всупереч викликам нацистської окупації, він невтомно працював над наданням медичної допомоги та освіти. Його роль керівника клініки в медичному інституті була прикладом відданості справі, і навіть в умовах хаосу він прагнув відновити навчальні заклади. І тут наполегливість Панчишина знову проявилася в тому, що він долав перешкоди, щоб забезпечити продовження медичної освіти та лікування всупереч несприятливим обставинам.
Вшанування спадщини зцілення
Сьогодні пам’ять про Мар’яна Панчишина зберігається через інституції та вшанування його внеску. Музей історії медицини імені Мар’яна Панчишина в Галичині є свідченням його тривалого впливу. Вулиці та пам’ятники мають його ім’я, слугуючи гострим нагадуванням про “народного лікаря”, який присвятив своє життя збагаченню добробуту своєї громади.