Наразі сучасний Львів налічує щонайменше понад 100 різних пам’ятників. Є і найбільш незвичні – пам’ятник усмішці, пивному пупу, рюкзаку, німфі Мелюзині, відунці та навіть пальма Мерцалова. Проте багато з них встановлені після 2000 року та прикрашають центр міста, який часто відвідують туристи. Окрім сучасних витворів мистецтва, у Львові досі збереглись давні пам’ятники ХІХ – ХХ століття, які мають свою столітню історію, пише сайт ilvivyanyn.com.
Міцкевич, що “посунув” Матір Божу
Найдавнішим у Львові вважають камінь Яна III Собеського, що встановлений на верхній терасі Замкової гори на Високому замку. Його поставили у 1883 році до 200 річниці перемоги правителя Речі Посполитої над турецькою навалою у 1683 році. Тоді 12 вересня Ян Собеський переміг у Віденській битві, чим поклав край османській експансії вглиб Європи. У тій битві, за оцінками дослідників, брало участь орієнтовно 5 тисяч козаків. Окрім того, камінь поставили на честь перемоги Собеського над турками у 1675 році під Львовом.
Сам Ян Собеський неодноразово відвідував Львів, походив з його околиць (селище Олесько Золочівського району) та вважав метою своєї зовнішньої політики – відбити в турків Правобережну Україну, щоб покращити становище Польсько-Литовської держави шляхом економічного та військового потенціалу українських земель.
До речі, на камені був напис, який дійшов до нас з публікацій у мережі в такому вигляді: “Р. Б. 1675, дня 24 серпня на Лисиницьких полях, які видно з цього узгір’я, Ян III Собєський, король польський, великий князь литовський та інших на чолі 6000 польських лицарів розгромив 40000 татарську орду, що наступала на Львів. Вшановуючи пам’ять героїчного захисника, Рада міста Львова у 200-ту річницю визволення Відня, 12 вересня 1883 року, поклала цей камінь”.
Однією з найдавніших у Львові є також Божа Матір в центрі міста. Встановила її орієнтовно в 1862 році графиня Северина, яка була дружиною багатого графа Бадені, на пам’ять про себе. Скульптуру Йоганна Непомука Гауттманна, яку привезли з німецького Мєнхена, поставили на місце, де колись посеред Полтви на острівці була каплиця Божої Матері.
Вже за декілька років Божу Матір посунули та на її місце встановили пам’ятник польському письменнику Адаму Міцкевичу. Проте й на цьому історія з перенесення Божої Матері не завершилась. Скульптура простояла на своєму місці до 1950 року. Далі радянська влада наказала знищити Божу Матір з фонтаном і на цьому місці поставити інший фонтан. Так, львів’янам звели фонтан з тритонами. Люди в народі прозвали його “потворою”.
На щастя, вдалось зберегти Божу Матір, перенісши її у каплицю Боїмів. Повернути її на площу вдалось тільки у 1997 році. Проте в центрі міста встановили копію фігури, натомість оригінал – у церкві Святого Андрія.
Буквально наприкінці ХVIII століття, готуючись до 100-річчя з дня народження Адама Міцкевича, Львівське літературне товариство імені Адама Міцкевича запропонувало встановити поетові пам’ятник. Віцепрезидент комітету зі святкування ювілею редактор «Газети Львівської» Адам Креховецький запропонував, щоб скульптура мала форму колони. Звісно ж проєкт був оригінальним, проте він і коштував дорого.
Після конкурсу, в якому переміг проєкт Антона Попеля, почався процес збирання грошей. Відомо, що їх виділяла влада, жертвували люди, віддав всі кошти зі своїх читань у Львові Генрик Сенкевич, навіть приїжджала з концертами польська актриса Гелена Моджеєвська, яка довго виступала у Сполучених Штатах.
Тільки у 1904 році встановили пам’ятник Адаму Міцкевичу на площі Марійській, яку відразу почали називати площею Міцкевича. Відомо, що спочатку скульптуру хотіли поставити на межі площі та проспекту Свободи. Та коли вже готували поставити фундамент під гранітні блоки, Полтва розлилась під землю. Тож Міцкевича поставили в центрі, навізши на місце будівництва багато піску, а Матір Божу перенесли на початок площі. З того часу у львів’ян й з’явився вислів: “Посунься, Матір Божа, бо Міцкевич іде!”.
Найдавніші пам’ятники людям, які не бували у Львові
У 1895 році у львівському новоствореному парку встановили пам’ятник Яну Кілінському. З того часу парк називали іменем Кілінського, проте назва не прижилася і львів’яни та гості знають цей парк як Стрийський.
Даних про відвідини Кілінським Львова немає, адже він був звичайним шевцем, який став одним з керівників польського повстання 1794 року проти Росії та Прусії й полковником війська Тадеуша Костюшка. Саме тому львівські ремісники ініціювали відкрити пам’ятник Кілінському, попросивши депутата Галицького сейму та Державної ради у Відні Пьотра Ґросса посприяти встановленню постаменту. Далі створили комісію та доручили виготовити пам’ятник відомому скульпторові Юліанові Марковському.
Гроші на скульптуру збирали “ремісничі корпорації” й доклав міський бюджет. У радянський час пам’ятник не демонтували через те, що Кілінський в житті був звичайним шевцем.
У тому ж таки 1895 році на Горі Страт, що на вулиці Клепарівській, встановили меморіальний обеліск на честь Теофіле Віснєвського та Юзефа Капусцінського – маловідомих польських патріотів, яких в 1847 році на тому ж місці стратили.
Вже у 1906 році у парку на вулиці Личаківській поставили пам’ятник ще одному герою польського повстання під проводом Тадеуша Костюшки, точніше – Рацлавицької битви. Мовиться про польського селянина Войцеха Бартоша, який був одним з косарів, які брали активну участь в постанні, озброївшись косами. Після героїзму в Рацлавицькій битві Войцех Бартош став хорунжим краківських гренадерів (прототипу сучасних гранатометників) та дістав прізвище Гловацький.
Хоч він, як і всі вищезгадані повстанці, боровся проти російських військ, та був кріпаком за походженням. Через це радянська влада й не знищила його постаменту.
