50-річна Олена Кутєпова з Луганщини евакуювалася до Львова разом із чоловіком наприкінці березня. Зараз жінка проживає в гуртожитку одного із львівських училищ і дистанційно працює. Про те, як вона пережила жахіття війни та як адаптовується зараз у Львові, читайте далі ilvivyanyn.com.

Олена жила в Сєвєродонецьку та працювала в департаменті освіти і науки Луганської області. Це місто завжди було підконтрольне Україні, тому до повномасштабного вторгнення активних бойових дій там не було.

Пресслужбі ЛМР Олена розповіла, що 8 березня в їхньому районі стався дуже сильний обстріл. У квартирі вибило шибки. Певний час вони жили практично без вікон. Пощастило, що ще було опалення та світло. 24 березня місто знову сильно обстріляли, тоді сім’я зрозуміла – ще одного такого обстрілу можуть просто не пережити. Коли окупанти почали підходити до Рубіжного, то Олена з чоловіком вирішили убезпечити себе і поїхати ближче до західних кордонів. Тому, 26 березня вони покинули рідний дім.

Життя у Львові

Подружжя Кутєпових потрапило до Львова евакуаційним потягом, хоча спочатку навіть не знало своєї кінцевої зупинки, адже через обстріли потяг змінював маршрут кілька разів. Олена каже, що зраділи, що опинились у Львові, бо раніше ніколи тут не були.

У Львові їх одразу ж зустріли, тут все було чітко скоординовано. Прямо вночі їх привезли із львівського вокзалу до районної адміністрації для реєстрації, а потім поселили у школі. Два дні вони ночували там, а згодом їх переселили в гуртожиток училища.

«Проїжджав трамвай, а мені здавалось, що це обстріл»

Жінка пригадує, що перші дні довго звикала до відносної тиші. Завжди оглядалась, коли йшла містом, і лякалась, коли по бруківці гучно проїжджав транспорт. «Все гримить, торохкотить: проїжджав трамвай, а мені здавалось, що це обстріл. Звісно, що ми розуміли, що в безпеці, але відчуття тривожності в перші дні не відпускало», – каже вона.

Повернутися до нормального життя їй допомогла робота. Частину Луганської області окупували, де ворог почав встановлювати свої правила, після чого в тамтешній департамент освіти і науки, в якому вона працює, почало звертатись багато вчителів, які не знали, як правильно діяти, як отримати зарплату, як проводити уроки… Тож Олена, хоч і дистанційно, але з головою занурилась у роботу.

Жінка постійно тримає контакт із рідними, що залишилися на лінії фронту, друзями, які не виїхали з Луганщини, хоча й інколи довго немає з ними зв’язку. У сусідньому Лисичанську в неї досі живуть родичі, зокрема, чоловік рідної сестри. Сама ж сестра змушена була також евакуюватися, бо 31 березня під час обстрілу Лисичанська було поранено її та Олени маму.

Попри те, що прийняли у Львові добре, сім’я Кутєпових мріє повернутися додому, до рідного Сєвєродонецька. Вони не знають, що зараз з їхньою квартирою, чи вціліла взагалі вона, і чи їм є ще куди повертатися.

Додамо, Львів щотижня приймає потерпілих внаслідок обстрілів і бомбардувань українців. Нещодавно сюди доправили 29-річного оперного співака Сергія Іванчука з Полтави для подальшого лікування. 10 березня під час того, як він евакуював українців, його автомобіль обстріляла ворожа диверсійно-розвідувальна група. Тоді Сергій отримав п’ять кульових поранень.

Фото: ЛМР