У модульних будиночках знайшли тимчасовий прихисток люди, що вимушено покинули дім, втікаючи від обстрілів та бомбардувань. Вони евакуювались із Лисичанська, Краматорська, Слов’янська та інших небезпечних місць. Як ці люди потрапили до Львова, що вони пережили та як зараз організоване їхнє життя, читайте далі на ilvivyanyn.
«Будинки поруч вже лежать, а наш – поки цілий»
Понад місяць тут мешкає Тетяна з Лисичанська Луганської області. Вона евакуювалась до Львова разом із дочкою Анастасією, якій навіть немає року, та мамою Вікторією. У Лисичанську залишився чоловік Тетяни, не хотів залишати стареньких батьків самих.
Для Евакуація.City жінка розповіла, що під час обстрілів вони ховались у підвалі рідного дому в Лисичанську. Бігати в укриття з дитиною було важко, інколи не встигали добре її одягати. А тому, 24 березня виїхали. Їхали цілу добу: спершу евакуаційним автобусом до Слов’янська (Донецька область), а вже звідти – залізницею до Львова.
Тетяна пригадує, що в автобусі було багато поранених, багатьом уламки покалічили обличчя. У дівчини з Рубіжного (Луганська область) було перешито пів лиця.
У Львові спершу жили в школі, де в одному приміщенні розмістилось вісімнадцять людей. Спали на матрацах. Із собою практично не взяли одягу, захопили лише деяку одежу для Анастасійки. Проте, волонтери забезпечували всім необхідним. А потім Тетяна прочитала новину про модульне містечко, подала заявку, і тоді їй подзвонили й запросили поселятись.
Сюди привозять усе, що потрібне для комфортного життя: одяг, дитяче харчування, побутову хімію та засоби гігієни. У самих помешканнях тепло, в душовій кабінці є гаряча вода. До того ж їм видають спеціальні ваучери, що дозволяють ходити в їдальню неподалік.
Жінка розповідає, що її бабуся з дідусем, що залишились у Лисичанську, буквально під кулями садять картоплю, аби вижити. Продуктів та медикаментів немає, воду набирають у криничках. Додзвонитися до близьких важко: там поганий зв’язок.
«Будинки поруч вже лежать, а наш – поки цілий», – розповідає Тетяна.
Попри невтішну ситуацію, родина сподівається скоро повернутися додому.
«Люди просто виживають»
Сусід Тетяни у контейнерному містечку – інженер Олександр з Краматорська (Донецька область). Він приїхав сюди місяць тому з друзями.
Розповідає, що Краматорськ обстрілювали від самого початку війни. Повітряні тривоги лунали майже щодня. Тому й виїхали: вирішили не чекати моменту, коли в будинок щось прилетить. Поки що помешкання чоловіка ціле, а от у багатьох сусідів від вибухів повилітало скло.
«З кожним днем стає лише гірше. Багато обстрілів, нічого не працює – магазини, аптеки… Люди просто виживають», – розповідає Олександр.
Із собою не взяли майже нічого, окрім найнеобхіднішого та документів. Якщо не повернуться, то жодних пам’ятних речей не залишиться. Не поклали до сумок ні одної фотографії.
Олександр досі оформлений на роботі в Краматорську, звільнятися не хоче й дуже надіється повернутися додому. Якщо ж не буде куди повертатись, то пробуватиме облаштуватись у Львові.
«Я громадянка України й буду тут»
Ще одні мешканці містечка – Тетяна та її чотири дитини: Сніжана, Мілана, Богдан і Єлисей. Вони евакуювались із Слов’янська (Донецька область). Зараз жінка при надії – очікує на народження ще одного синочка.
Її чоловік боронить нашу державу, пішов добровольцем. Вона ж заради дітей виїхала евакуаційним потягом до Львова ще 5 березня. До слова, це вже її другий переїзд через війну: у 2014 році виїжджала з Горлівки, що також на Донеччині. Тоді їхній дім розбомбили, а донька Мілана народилась прямо в бомбосховищі, тож вони переїхали до Слов’янська, винайняли квартиру, зробили ремонт, купили все необхідне. Чоловік знайшов роботу, діти пішли в школу та садочок. А тепер війна знову все зруйнувала.
Спершу родина місяць жила в одному із львівських прихистків. Під час повітряних тривог спускались у підвал, там було прохолодно. Наймолодший Єлисей захворів, і вони потрапили до лікарні, де львівські медики вилікували дитину.
Оскільки Тетяна вагітна, то вже стала на облік, усі обстеження та необхідні аналізи у Львові їй роблять безкоштовно. Каже, що приймають тут добре: годують, забезпечують одягом, засобами гігієни тощо.
Тетяна ділиться своїми переживаннями: навчання дистанційне, тож діти майже не спілкуються з однолітками. Сподівається, що скоро війна закінчиться, і вони зможуть повернутися. Їй пропонували виїхати за кордон, проте Тетяна відмовилась.
«Я громадянка України й буду тут», – пояснює жінка.
«Ми довго не наважувались виїжджати»
В модульному містечку проживає також Наталя разом із донькою Веронікою та чоловіком. Вони приїхали з Токмака Запорізької області.
Жінка розповідає, що в рідному Токмаку спочатку допомагала людям, які приїжджали із Маріуполя, а потім вирішила евакуюватись сама. Проте, це не так просто було зробити.
«Нас спочатку не випускали, оскільки місто окупували російські війська і зробили на виїзді свої блокпости, – пригадує Наталя. – Ми довго не наважувались виїжджати. На дорогах небезпечно, можна потрапити під обстріли».
Але згодом усе ж наважились виїхати власним автомобілем. На останньому блокпості їхню колону не пропустили, тому вони поїхали польовими дорогами за волонтером. Наталя додає, що вони встигли вибратись, бо зараз з міста вже не випускають нікого, оскільки поруч ідуть бої.
У Львові до поселення в модульний будинок, родина жила в прихистку для переселенців. Чоловік відразу після приїзду пішов у військкомат, проте через поганий стан здоров’я воювати його не взяли. Зараз активно шукає роботу, бо потрібно забезпечувати сім’ю. Наталя ж виховує доньку, проводить з нею багато часу. Вони сподіваються якнайшвидше повернутися додому.
Нагадаємо, модульні контейнери Україні безкоштовно надала Польща. Містечко складається з 88 будиночків. Воно розраховане на 350 людей. Будинки повністю готові до проживання: тут є ліжка, шафи, матраци та наволочки. Окремо від помешкань у містечку є душові кабінки, туалети, їдальня та медпункт. У їдальні переселенців безкоштовно годують гарячими обідами та вечерями. Саме проживання тут також безкоштовне.
Окрім цього містечка, у Львові готують до відкриття ще два. Такі ж модульні будиночки за підтримки уряду Польщі також облаштують у місцях, які найбільше постраждали від російських обстрілів, зокрема в Бородянці, Бучі, Чернігові, Охтирці, Тростянці та інших. Загалом у них планують поселити п’ять тисяч осіб.
Фото: Евакуація.City
