Облога Маріуполя навесні 2022 року стала однією з найстрашніших гуманітарних катастроф XXI століття та водночас символом надлюдської мужності українського народу. Російська армія методично перетворювала квітуче півмільйонне європейське місто біля Азовського моря на випалену пустку, використовуючи килимові бомбардування, важку артилерію та цілковиту блокаду. У часи, коли ворог намагається знищити докази власних злочинів і переписати реальність за допомогою дезінформації, головною зброєю правди стає об’єктив камери. Документальні стрічки, створені безпосередніми свідками й учасниками тих подій, перетворюються на неспростовні докази для міжнародних трибуналів та вічні пам’ятники безневинно загиблим, пише портал ilvivyanyn.com.
Культура збереження національної пам’яті вимагає від нас відкритого й чесного погляду на події перших місяців повномасштабного вторгнення. Як і «Фільми про Бучу, які має подивитись кожен», кінематографічні хроніки Маріуполя несуть спільну місію: не дати світовій спільноті втомитися від чужого болю та зафіксувати кожну деталь геноцидної війни. Маріупольські стрічки дивитися нелегко — це емоційно виснажливий, оголений досвід. Проте це знання необхідне кожному свідомому громадянину, аби розуміти справжню ціну нашої свободи. Нижче наведено чотири визначні стрічки, які зберегли для історії хроніку облоги та незламності міста Марії.
1. «20 днів у Маріуполі» (2023) — Оскароносне свідчення злочинів очима Мстислава Чернова
- Режисер: Мстислав Чернов
- Команда: Євген Малолєтка, Василиса Степаненко
- Нагороди: Премія «Оскар» за найкращий документальний повнометражний фільм (2024), Приз глядацьких симпатій фестивалю «Санденс», премія BAFTA
Стрічка «20 днів у Маріуполі» назавжди вписана в історію світового документального кінематографа. Це не просто фільм, це — безпрецедентний репортаж останньої групи міжнародних журналістів інформаційного агентства Associated Press, які залишилися в оточеному місті на початку повномасштабного наступу. Режисер Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка та продюсерка Василиса Степаненко фактично ризикували життям кожної секунди, аби передати світові правду про авіаудар по пологовому будинку №3, дитячу смертність у переповнених підвалах лікарень та масові поховання у братських могилах.
Фільм побудовано за хронологічним принципом: глядач бачить поступове стискання кільця облоги, методичне руйнування міської інфраструктури, зникнення зв’язку, води, електрики й тепла. Найсильніший аспект стрічки полягає у відсутності штучної драматизації — камера фіксує сирі, незачесані емоції лікарів, які у відчаї борються за життя поранених немовлят, розгубленість цивільних мешканців та героїзм місцевих поліцейських, котрі допомогли команді евакуювати цінні відзняті матеріали через десятки ворожих блокпостів. Це фундаментальний кінодокумент епохи, який залишає по собі шок і незаперечне відчуття провини цивілізованого світу за допущену трагедію.
2. «Маріуполіс 2» (2022) — Заповіт Мантаса Кведаравічюса та філософія виживання
- Режисер: Мантас Кведаравічюс (завершено Ганною Білобровою)
- Нагороди: Спеціальний приз журі «Золоте око» Каннського кінофестивалю, премія Європейської кіноакадемії
Литовський режисер і культурний антрополог Мантас Кведаравічюс мав особливий зв’язок із містом біля моря: ще у 2016 році він випустив філософську документальну картину «Маріуполіс» про прифронтове життя після подій 2014–2015 років. Коли у березні 2022 року розпочалася пекельна фаза блокади, кінематографіст повернувся до міста, щоб бути поруч із людьми, яких знав роками. Під час зйомок Мантаса захопили в полон та жорстоко вбили російські окупанти. Його наречена Ганна Білоброва змогла вивезти тіло коханого та зберегти відзнятий відеоматеріал, з якого згодом і народився фільм «Маріуполіс 2».
На відміну від гостросюжетного телевізійного репортажу, картина обирає метод довгого спостереження. Більшість подій розгортається на території християнської церкви протестантів, де переховувалися десятки мирних жителів. Камера фіксує парадоксальність буття: під безперервним акомпанементом вибухів і касетних снарядів люди підмітають подвір’я церкви від осколків, готують суп на саморобних багатятках, діляться залишками їжі та просто курять, вдивляючись у сіре небо. «Маріуполіс 2» демонструє трагедію не через пафос спротиву, а крізь крихкість звичайного життя, яке намагається втриматися за звичні ритуали навіть тоді, коли світ довкола перетворюється на попіл.
3. «Маріуполь. Невтрачена надія» (2022) — Голоси з пекла крізь призму цивільного щоденника
- Режисер: Максим Литвинов
- Основа: Дописи та щоденники маріупольської журналістки Надії Сухорукової
Якщо попередні картини концентруються на документальній фіксації вуличного простору, стрічка «Маріуполь. Невтрачена надія» зосереджується на внутрішньому, психологічному світі цивільних людей, зачинених у пастці. Творці проєкту взяли за основу відверті щоденникові записи журналістки Надії Сухорукової, які вона публікувала у соціальних мережах, доки залишався хоч якийсь мобільний сигнал. Її слова «Я виходжу між бомбардуваннями на вулицю. Мені треба вигуляти собаку. Вона постійно скулить, тремтить і ховається за мої ноги» стали голосом сотень тисяч переляканих городян.
Фільм майстерно поєднує:
- Щемливу закадрову начитку уривків зі щоденника, озвучену відомою акторкою Ксенією Мішиною;
- Живі інтерв’ю трьох жінок та двох чоловіків, яким пощастило вибратися живими зі зруйнованого міста;
- Унікальні аматорські кадри, зняті звичайними людьми на смартфони у темних підвалах, де не було медикаментів і свіжого повітря.
Стрічка вибудовує дуже інтимний діалог із глядачем, показуючи деградацію побуту, руйнування базових людських прав і страх перед невідомістю. Головна ідея фільму полягає в тому, що навіть у найтемніші миті людяність, взаємопідтримка та любов до рідних здатні дати силу пройти крізь браму смерті.
4. Цикл «Фортеця Маріуполь» (2022) — Незламні захисники «Азовсталі»
- Режисерка: Юлія Гонтарук
- Виробництво: Творче об’єднання «Вавилон’13»
- Герої: Воїни полку «Азов», бійці морської піхоти, медики комбінату
Оборона металургійного гіганта «Азовсталь» увійшла в підручники світової військової справи як зразок безприкладної стійкості. Документальний проєкт «Фортеця Маріуполь» режисерки Юлії Гонтарук — це серія зворушливих і водночас сталевих кінопортретів тих, хто тримав периметр заводу під безупинними ударами надважких авіабомб ФАБ-3000, фосфорних зарядів та корабельної артилерії.
Зйомки велися дистанційно у форматі регулярних відеозв’язків і телефонних інтерв’ю безпосередньо з підземних бункерів підприємства, а також із залученням власних матеріалів бійців. Найвідоміший епізод — це історія Дмитра Козацького з позивним «Орест», чиї легендарні фотографії променя світла в темряві цеху облетіли всю планету. Фільм дає глядачеві змогу зазирнути в очі воїнам, які чудово усвідомлювали майже повну безнадійність тактичного становища, але відмовлялися скласти зброю, рятуючи поранених побратимів та захищаючи цивільних, що ховалися поруч із ними в підземеллях. Це кінематографічний гімн мужності, братству та вірності військовій присязі до самого кінця.
Чому світ повинен дивитися кіно про блокаду Маріуполя
Стрічки про маріупольську трагедію виконують низку критично важливих функцій для українського суспільства та міжнародної спільноти:
- Юридична фіксація доказів. Відзняті матеріали документалістів долучаються до матеріалів кримінальних проваджень у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі як докази воєнних злочинів проти людяності.
- Протидія кремлівським наративам. Агресор вкладає мільйони в пропагандистські міфи та «відбудову» на кістках. Документалістика повертає об’єктивну правду про те, як і ким місто було стерте з лиця землі.
- Психотерапія травми та колективна пам’ять. Кіно допомагає суспільству проговорити непоправну втрату, зберегти імена загиблих та викарбувати подвиг захисників у культурному коді нації.
Документальне кіно про Маріуполь — це не розвага для вечірнього відпочинку. Це важкий, але обов’язковий іспит на людяність та емпатію. Кожен перегляд, поширення та обговорення таких фільмів на міжнародних майданчиках наближають справедливе покарання для воєнних злочинців і не дозволяють світові забути ціну, якою Україна стримує агресію.