Лазня – спеціальне приміщення, для миття тіла з одночасним використанням гарячої води та пари. Багато міщан стверджують, що лазні виникли у місті Лева у XIX ст. І це є великою помилкою.
Екскурс в історію
Лазні були відомі у Давньому Єгипті, стародавній Греції та Римі, пише ilvivyanyn.com. В Римі лазні користувались великим попитом, оскільки у таких приміщеннях не лише мились, а й проводили зустрічі, бесіди й навіть трапези, читали вірші. Таким чином лазні ставали такими собі клубами дозвілля.На території України перші лазні зявились з часів Трипільської культури. Вони були зроблені з глини. На території Північного Причорномор’я та Приазов’я поширились особливі типи лазень – терми. Лазні були поширені і в Середні віки, незважаючи на те, що з цим періодом історії поширились стереотипи про те, що європейці мало вмивались і буквально “потопали” у антисанітарії.
Лазні Львова
Якщо говорити про львівські лазні, то перші згадки про них можна знайти у 1382 р. У цьому році Генріх Клемме продавав свій будинок, який знаходився неподалік від лазні. Сама лазня знаходилась поблизу костелу Єзуїтів. Сама лазня була королівською власністю. У 1422 р. король Ягайло надав місту привілей на вічне володіння лазнею, хоча місто повинно було сплачувати 20 кіп податку, міщани отримували змогу створювати нові лазні. У 1547 р. король Сигізмунд звільнив містян від сплати за лазню. Кошти, отримані від використання лазні, спрямовувались на утримання веж та мурів міста.
У документах зазначається, що у 1507 р. кафедральний декан Ян Кровицький виділив з власних капіталів 5 гривень, які мали йти на оплату лазняреві. На ці кошти працівник лазні мав обслуговувати вчителів та учнів міської школи. Користуватись лазнею могли жебраки та вбогі, хоча щодо них існували певні обмеження. Жебраки римо-католицького віросповідання могли скористатись лазнею один раз на два тижні. Жебраки православного віросповідання могли скористатись лазнею в останню чергу – після інших категорій населення. У документах можна знайти й імена львівських лазнярів – Якоба, Матія,Станіслава. Лазнярі жили у передмісті, були людьми середніх достатків. Станом на 1556 р. дві міські лазні (одна з них знаходилась у передмісті) приносили солідні прибутки – 75 злотих та 2 гроші. Холодну воду подавали дерев’яним водогоном, а ось гарячу – керамічними трубами. У 1606 р. місто передало лазню та школу ордену єзуїтам і таким чином громадська будівля припинила своє існування, хоча містяни не залишились без лазні. Лазня функціонувала у передмісті. Лазні мали також представники національних громад Львова – вірмени та євреї. Єврейська лазня (моква) знаходилась на вул. І.Федорова. Приблизно з 1495 р. функціонувала лазня також біля воріт Високого Замку.
Таким чином, львівські лазні мають давню історію. У 1990-ті рр. лазні можна було відвідувати на вул.Тургєнєва (тепер Героїв УПА), поблизу СШ №70. Сьогодні у місті Лева є десятки приватних саун, на любий смат та вибір. Можна найти фінські сауни.
