Кожен з нас стикався із особами, які жебракують. Зустріти прохачів можна у підземних переходах, на вокзалах, біля храмів, просто на вулиці. Далі на ilvivyanyn.
Ті, хто перебуває дійсно у скруті
Жебраки існували у місті Лева ще у княжі часи. У XVI ст. жебраки створили навіть свій цех, який мав свою емблему та цехову книгу. Однак члени такого цеху повинні були знати головні церковні співи, відвідувати прощі. Як правило, жебраками ставали інваліди, діти, особи похилого віку, які були непрацездатними та не могли заробити собі на життя. У 1990-ті рр. на вулицях Львова можна було побачити чимало прохачів, які стояли з табличками, на яких було написано, що особи збирають кошти на операцію/лікування собі чи своїм рідним. Жебраки збирають кошти також автомобілістів, коли ті зупиняються біля світлофорів. Жебраки збирають кошти у громадському транспорті – трамваях, маршрутках. Серед жебраків часто можна побачити ромів. У 2015 р. поблизу церкви Петра та Павла (вул. Личаківська) можна було побачити чоловіка, що збирав кошти. Чоловік сидів біля входу у храм, а на його ногах були страшні рани. Перехожі викликали швидку та поліцію. Чоловіка прибрали. До епідемії Коронавірусу жебраки, які збирали кошти у центрі міста, могли розраховувати на чималі гроші, які надавали численні туристи. Пані Антоніна (пенсіонерка, 75 років), стверджувала. що у вихідні дні вдавалось зібрати іноді й 500-800 гривен. Хоча Антоніна добре знала польську мову, спілкувалась з гостями із сусідньої Польщі.
На алкоголь, для “господарів”…
Для одних жебракування – це єдиний шанс заробити собі на харчі та ліки, допомогти близьким. Для інших – прибутковий бізнес. Не секрет, що й жебракування встигли криміналізувати. Группа осіб, винаймає квартиру, чи приватний будинок. де утримується ціла армія прохачів. Жебраків доставляють до місць жебракування, як на “роботу”. Наприкінці “робочого дня” жебраки здавали усі кошти “організатору бізнеса”, отримуючи відсотки або взагалі лише їжу. На такій роботі півроку працював пан Олексій (інвалід, без правої руки). Згідно його слів, доводилось жебрати за будь-яких погодних умов (дощ, сніг, спека). За приховування коштів або невиконання плану могли залишити без їжі, а то й побити. Жорстоко розправлялись з чужаками, які заходили на “зайняту територію”. Увесь заробіток кримінальники залишали собі, жебраки отримували лише їжу, випивку та місце для ночівлі. Олексію вдалось втекти від зловмисників. Згідно із слів Олексія, такий бізнес приносив хороші прибутки. У його “бригаді” працювало восьмеро осіб. Щоденний заробіток бригади коливався від 2500 до 6000 тис. гривень. За місяць набігала чимала сума.
Доволі часто жебраками стають алкоголіки, які бажають заробити на оковиту або звичайні шахраї. Аби стати вправним жебраком та добре заробляти потрібно бути витривалим (проводити на одному місці багато годин), проявляти майстерність артистизму, тиснути на людські співчуття та жаль. У липні 2021 р. у соцмережах з’явилося фото “псевдоінваліда”, який просив кошти, імітуючи відсутність руки. Згодом його кінцівка чудом “відросла”.
Псевдоінвалід
У 2016 р. львівський програміст Богдан Прокопович провів цікавий експеримент. Розмістив на табличці напис “Пишу код за їжу” та півтори години просидів з табличкою неподалік каплиці Боїмів. Прокопович встиг заробити 150 гривень.
Ось з такою табличкою “працював” Іван Прокопович
Журналісти видання “Діло” провели опитування у “Фейсбуці”, за результатами якого, 30% опитаних зізнались, що дають кошти жебракам (у розмірі до 20 гривень). Експериментатор стверджував, що ті, хто давав кошти навіть не читали напис на таблиці, ймовірно думаючи про те, що особа збирає кошти на лікування чи їжу. За жебракування немає жодних покарань, прописаних у Кримінальному Кодексі України. Хоча жебраки використовують для збирання коштів дітей, тварин.
Для жебракування використовують і тварин
Останніх тримають на морозі, на дощі, що є справжнім знущанням. Психологи радять добре подумати перед тим як давати кошти. Наприклад особа, яка справді потребує коштів не відмовиться від їжі, якщо їй запропонують або від одягу.
Нещодавно довелось побачити кумедну картину на зупинці громадського транспорту, навпроти Автовокзалу (вул. Стрийська). Дідусь з усіх сил грав на баяні, сидячи на лавці зупинки. Навпроти дідуся був капелюх, у якому лежали паперові гроші та монети. Поряд з дідусем сиділи два чоловіка, напідпитку. Один з чоловіків забрав кошти з капелюха та придбав 0,25 оковитої. Усі трої спожили її і дідусь продовжив збір коштів. Давати чи не давати кошти, співчувати чи ні – це особиста справа кожного. А те, куди витрачає кошти особа – на її совісті. Слушними є ідеї щодо створення спеціального соціального центру, який би займався справами жебраків. У такому соццентрі проводили б медичні обстеження жебраків, досліджували те, якими суспільно-корисними роботами можуть займатися особи.
