Легендарні львівські батяри вже давно увійшли в історію нашого міста. Про них складено чимало пісень, у Львові і досі можна почути захопливі (і не дуже) розповіді про їхні «походеньки» та «подвиги». Дехто вважає, що львівські батяри – шляхетні міські волоцюги з «романтичними масками», а дехто переконаний, що це звичайнісінькі бандити, пише сайт ilvivyanyn.com.
Детальніше про давню львівську субкультуру, про міфи та правду з життя батярів в нашому місті – читайте в цьому матеріалі.
Звідки взялися «шляхетні волоцюги» у Львові?
Сучасні львівські історики вважають, що слово «батяр» походить від співзвучного угорського «betyar» – так в Угорщині називали гульвіс та розбишак. Таким словом почали називати і невеликі групи львівських парубків, які в дев’ятнадцятому столітті почали з’являтися у районі Погулянки та Личакова. Тогочасний Львів вважався кримінальною столицею Австрійської імперії, а розбишацькі шахрайські угрупування цілком успішно підтримували це звання.
Перші батяри орудували довкола численних львівських пабів. Тут можна було легко «нажитися» на гульвісах, що під дією хмільного напою начебто «губили» свої гаманці. Тут же, в пабах, можна було і пропити «зароблені» кошти, що також дуже часто полюбляли робити львівські батяри.
Згодом батярські угрупування почали виникати і в інших львівських районах Замарстинові та Клепарові. Хоч центром батярської діяльності вважалася площа святого Антонія.
Що цікаво знати, так це те, що батярами ставали не тільки львів’яни. Серед них можна було зустріти поляків, євреїв та навіть німців. Це доводить поява навіть власного говору – їхню мову називали балаком.
Батяри – особливий тип шахраїв
Батяри не були звичайними бандитами – вони завжди виглядали вишукано і сучасно на той час. Одягалися завжди стильно і за останніми звучаннями тогочасної моди – такі собі львівські джентельмени, зухвалі і самовпевнені хлопці, невимушені і безжурні.
Окрім того, відрізнялися батяри від звичайних бандитів тим, що мали власний кодекс честі. Коли було потрібно, вони нехтували своїм життям і могли легко з цим розпрощатися, якщо це була справа честі. Частенько львівські батяри допомагали знедоленим і бідним – такі собі місцеві «Робін Гуди».
Відрізнялися львівські батяри від звичайних злодіїв і особливо тонким почуттям гумору. Свідчення про це можна знайти у піснях та переказах.
Перетворення батярів у шляхетну спільноту
Батяри в часи польського періоду значно відрізнялися від своїх “першопрохідців”, а деякі сучасні історики зазначають, що вони взагалі не мали нічого спільного від перших, правдивих батярів. З посиленням українського впливу у Львові батяри зробилися більш шляхетними та навіть елітними, до їхніх лав потрапляли навіть студенти та вихідці зі знаних львівських родин.
Тоді батярів почали навіть прославляти. З’являються перші пісні, фільми, що прославляли батярський дух. Таким був славнозвісний фільм “Волоцюги” (сучасна версія – “Шляхетні волоцюги”) у 1939-му році, де залунала легендарна пісня “Тільки у Львові” у виконанні одного з героїв.
Хоч у наші дні батяри залишилися у минулому, їх пам’ятають тут і досі. Про них знімають нові стрічки, нагадуючи про стару сторінку життя нашого міста.
