Лауреати Шевченківської премії, народжені у Львові (радянський період)

15. June 2021 Marian Khomiak

Національна премія України імені Тараса Шевченка, яку частіше називають просто Шевченківською премією, була заснована 1961 року як найвища відзнака, яку присуджують за внесок у розвиток культури і мистецтва. За весь період існування нею було відзначено більше 660 осіб та 15 колективів. Серед лауреатів - чимало тих, хто народився у Львові. Саме про них - наш сьогоднішній матеріал на ilvivyanyn.

Юрій Луців

1

Першим лауреатом Шевченківської премії, який народився у Львові (12.05.1931), був оперний і симфонічний диригент Юрій Луців – 1971 року він отримав відзнаку за оперу «Золотий обруч», поставлену у Львівському театрі опери та балету ім. І. Франка (разом з Б.Лятошинським, Д.Смоличем та Є.Лисиком). Прем'єра "Золотого обруча" відбулася 29 квітня 1970 р. Критики особливо відзначили майстерність диригента. Відомо, що саме Юрій Луців прагнув відновити  сценічне життя твору. Йому це, безумовно, вдалося.

Сергій Зем’якін

1980 р. лауреатом премії став архітектор Сергій Зем’якін (16.09.1945) за житловий квартал «Сріблястий» у Львові (разом з архітекторами Л. Нивіною й З. Підлісним та інженером-конструктором Я.  Корнільєвим. 

Житловий мікрорайон був збудований у місцевості Сигнівка (Залізничний р-н). Забудова стартувала наприкінці 70-х років минулого століття - споруджували 5- та 9-поверхові цегляні будинки. Незважаючи на те, що вони були серійними, авторам вдалося додати певних оригінальних рис. Зокрема, йдеться про видовжені балкони із входом на кухню, проходи-брами, загальну кімнату. Назву "Сріблястий" мікрорайон отримав завдяки використанню в оздобленні світло-сірої силікатної цегли.

Роман Іванський

Баяніст, аранжувальник та педагог Роман Іванський (1.12.1945) отримав Шевченківську премію 1985 р. за концертні програми 1982-1984 рр. Впродовж 1979-1998 рр. був музичним керівником "Явора" - чоловічого вокального квартету. Гастролював у Польщі, Німеччині, Франції, Угорщині, США. Канаді та ін.

Віктор Марченко

У 1986 р. найвища відзнака дісталась Віктору Марченку (12.10.1946) – відомому архітектору, член-кореспонденту Української Академії архітектури. Тоді відзначили архітектуру с. Вузлове Радехівського р-ну Львівської області (співавторами проєкту були A.Шуляр, І.Оксентюк, В.Скуратовський, Й.Парубочий та І.Карплюк).

Йшлося про комплексну забудову центральної частини села - спорудження адміністративно-культурного центру, комбінату побутового обслуговування, торгового центру, школи (з плавальним басейном), автобусною зупинкою з кафетерієм (1978-1986).

Адміністративно-громадський будинок перебудували на базі існуючого клубу. Цей комплекс об'єднував правління колгоспу, сільраду, вузол зв'язку з АТС, контору з набором приміщень, будинок культури з музичною школою. Дитячий садочок і яслі були розраховані на 96 місць.

Мирослав Скорик

1

Відомий український композитор та музикознавець, член-кореспондент АМУ Мирослав Скорик (13.07.1938) отримав Шевченківську премію 1987 року – за концерт для віолончелі з оркестром. Слід відзначити, що концерт №1 для віолончелі з оркестром Мирослав Скорик написав 1983 року. Цікаво, що сам композитор зазначав, що великі твори, які складаються з декількох частин, не відповідають сучасному сприйняттю музики. Тому він активно звертався до жанру концерту-соло із симфонічним оркестром. Для віолончелі він написав два - №1 і №2. Тут слід відзначити, що Скорик був єдиним в Україні та одним із небагатьох у світі, хто писав концерти для віолончелі. Сам маестро зізнався, що про це його попросили виконавці.

Ігор Кобрин 

Кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України Ігор Кобрин (2.02.1951) 1989 р. отримав Шевченківську премію за кінотрилогію «Чорнобиль: два кольори часу» (разом зі сценаристами Л. Мужуком й Х. Салгаником, та оператором Ю. Бордаковим). 

Власне це був перший фільм про чорнобильську трагедію, яку показали на центральному телебаченні в СРСР. У стрічці були показані факти, про які більшість глядачів навіть не здогадувалися. Зокрема, про солдат - так званих "біороботів", які виконували власноручно очищали найнебезпечніші зони покрівлі станції. "Чорнобиль: два кольори часу" продюсер мінісеріалу "Чорнобиль" (2019, НВО) Крейг Мезін назвав "біблією" своєї картини. Чимало сцен почерпнуто саме з кінотрилогії, над створенням якої працював Ігор Кобрин.

В одному із інтерв'ю Ігор Кобрин розповів:

"Я дуже хотів поїхати у Чорнобиль ‒ як документаліст не міг пропустити подію такого значення. Але одразу почалася дивна історія. З моєю поїздкою виникли проблеми. Мовляв, всі члени знімальної групи ‒ комуністи, а я ‒ ні. Але вже через два дні було зрозуміло, що все одно більше ніхто в Чорнобиль їхати не хоче. Так, у першій половині травня ми потрапили в Зону ЧАЕС".

У перші дні знімати можна було все. Ніхто не дозволяв, просто не було тих, хто б міг заборонити. Режисер також розповів, що найдорожчою у ті дні на станції була звичайна вода: "Людей було так багато, що вона швидко закінчувалася. Одну пляшку в перші дні аварії можна було обміняти на цілий японський дозиметр. Я на все життя запам’ятав солоний смак чаю зроблений на мінеральній воді Боржомі...тоді побутувала легенда, що від радіації рятує червоне вино. От його я бачив. Взагалі у Зону почали везти купу дефіцитних продуктів: бельгійське масло, французька олива... Все це прибувало купами ‒ ось там я побачив справжній комунізм. Але оскільки все розібрати не могли – на наступний день бульдозери заривали ці продукти ‒ вони були заражені". 

1

«Дударик»

Народній самодіяльній хоровій капелі хлопчиків та юнаків Львівської області «Дударик» (заснов. 1971 р.) присвоїли національну премію 1989 року – за концертні програми останніх років. У репертуарі капели - твори українських (М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя) та зарубіжних (Перголезі, Бетховена, К. Пендерецького, Карла Орфа) композиторів. Наприкінці 70 - упродовж 80-х рр. "Дударик" був учасником міжнародних хорових фестивалів в Угорщині, Латвії та Естонії.

1