В історії кожного міста є маловідомі і призабуті дати, які мали подекуди вирішальне значення для його подальшого життя. У минулому Львова їх вдосталь, і серед них – день народження “Великого Львова”. Йдеться про проект розширення меж міста завдяки приєднанню до нього приміських сіл. Приєднані території планувалось модернізувати, головно – у питанні інфраструктури й системи комунікацій. Далі на ilvivyanyn.
“Великий Львів” офіційно постав 31 березня 1931 р. Ґміни, які приєднали, – Клепарів, Голоско Мале, Замарстинів, Знесіння, Кульпарків і Сигнівка, а також частини гмін Білогорща (Левандівка), Кривчиць та Козельників. Дотеперішня площа міста збільшилась більш, ніж удвічі – з 31,4 до 66,9 кв. км.
Аргументи pro i contra
Ідея про приєднання приміських ґмін зародилась у 1901 р. Після 30 літ різних досліджень даного питання та численних дискусій, врешті за президента міста Юзефа Ноймана (Józef Neumann) воно було вирішене (ухвали Міської ради від 12 та 2 квітня).
В обговоренні, звісно, лунали аргументи “за” і “проти”. Перших було більше. Зокрема, на засіданнях Міської ради вказували на культурну, комунікаційну, промислову й гігієнічну занедбаність згаданих ґмін. Важливим питанням було усталення нерегулярних міських границь.
Юзей Нойман
Львівський магістрат 26 червня 1925 р. представив Раді міністрів детальний меморіал. Документ активно обстоювали комісари міського управління (Міська рада натоді була розпущена) – Ян Стшелецький, інженери Максиміліан Матакевич, Тадеуш Обмінський та Роман Франковський. Рада міністрів розпорядженням від 11 квітня 1930 року постановила вилучити згадані ґміни з Львівського повіту та приєднати їх до Львова.
Сам чин приєднання довелося перенести аж на рік. Така пауза була викликана підготуваннями. Львівський воєвода граф Войцех Агенор Голуховський розпорядженням від 5 серпня 1930 р. рекомендував укласти майнові угоди між ґміною Львова та приєднаними громадами. Згідно з розпорядженням уже наступного львівського воєводи Броніслава Наконечнікова-Клуковського (23 березня 1931 р.) до міста Львова приєднувалися ґміни, більшість з яких, як було сказано у документі, були славним плодом господарської діяльності старого львівського міщанства. І дальше: “…власне ці ґміни були закладені львівськими міщанами упродовж 1386-1470 рр. на пустирях, які були подаровані місту королями Казимиром Великим та Владиславом Ягайлом”.
Броніслав Наконечніков-Клуковський
Розпорядження Ради міністрів
Про розширення меж міста Львова оголосили розпорядженням від 11 квітня 1930 р. У документі вказувалось, що з Львівського повіту вилучаються і до Львова приєднуються:
Сільські ґміни: Замарстинів, Клепарів, Голоско Мале, Знесіння, Сигнівка, Кульпарків;
З сільської ґміни Білогорща присілок Левандівка, який становив компактну територіальну одиницю;
З сільської ґміни Козельники північну частину, обмежену з півночі залізничним тором Львів-Станіславів, з півдня – колією Львів-Станіславів, зі сходу – межею з сільською ґміною Сихів;
З сільської гміни Кривчиці частину, обмежену лінією від межі між Львовом, Кривчицями й Лисиничами до тої точки, де ця межа перетиналась з присілком Яловець, далі вздовж межі між згаданим присілком та ґміною Кривчиці до пункту перетину межі ґмін Кривчиці-Яловець і Лисиничі, звідти – вздовж границі обабіч колії Львів-Бережани.
Урочисте приєднання
31 березня 1931 р. в урочистості з нагоди приєднання приміських ґмін до Львова взяли участь всі офіційні особи, чимало громадських діячів і простих обивателів. Вранці, в 10:00, урочисте набоженство в архикатедральній базиліці відправив ксьондз канонік Казимир Дзюжинський у присутності представників цивільної та військової влади, а також делегатів приєднаних ґмін. Під час богослужінні на хорах грав військовий оркестр. Проповідь виголосив ксьондз професор Щепан Шидельський, в якій, поміж іншим, наголосив на обов’язках нових обивателів щодо славного міста.
Щепан Шидельський
Відтак в оздобленій залі Міської ради відбулась урочиста академія. Жителів ґміни, які увійшли у склад Львова, вітали воєвода, віцепрезес Кольбушовський та ін., натомість прощався з ними львівський староста Чеслав Екгардт. І останній акорд – зачитання урочистого акту приєднання, яке доручили д-ру Александру Чоловському.
