8 Грудня 2022

Уроки життя: діти подають приклад дорослим

Related

Кілька людей, два диктатори і одне місто: оборона Львова 1939 року

В історичній пам’яті українців небагато асоціацій, пов’язаних із битвою...

5 найстаріших пам’ятників Львова

Більшість відомих пам’ятників з’явилися у Львові вже після здобуття...

Як жили львівські євреї в часи княжої доби та Середньовіччя

Історія львівських євреїв починається ще від часу заснування міста....

Легенди Львова: 10 містичних історій старого міста

Історія Львова багата на цікаві події, пов’язані зі знаменитими...

Остап Лозинський – львівський іконописець, який відкривав полякам українську культуру

Остап Лозинський – колоритна постать мистецького середовища Львова. Він...

Share

Світ дитини абсолютно інший від світу дорослого. Для дітей важлива кожна дрібниця. Кожне слово. Вони постійно потребують уваги та похвали. Відчувають все: правду чи неправду, ставлення до себе. Справжню чи приховану усмішку. Реальна історія із щоденного життя, яка дасть нагоду усім нам задуматися над тим, – чи вміємо чути та слухати наших дітей, пише ilvivyanyn.com.

Історія з життя

Їхав я якось в маршрутці. На сидінні поруч грався хлопчик років шести. Його мама байдуже дивилася у вікно, не реагувала. А він смикав і смикав її за рукав. За вікном пропливали дерева, було сіро. Дитина щось вимагала, або щось стверджувала. І тут раптом мама як розвернеться від вікна, як смикне його за руку і як зашипить:

– Що ти хочеш від мене?!

Він затнувся.

– Що ти хочеш, я тебе питаю ?! Та ти взагалі знаєш, хто ти такий?! Ти ніхто! Зрозумів?! Ти ніхто-о! – вона це видихнула йому в обличчя, просто виплеснула.

Хлопчик дивився на неї, і мені здалося, у нього тремтить голова. Або це я тремтів. Відчув, як потіє спина. Пам’ятаю першу думку:

«Невже це вона йому каже?! Про кого вона думає в цей момент?!»
– Бачити тебе не можу, – прошепотіла вона.

діти

«Ти ж вбила його!» – сказав я, але ніхто мене не почув. В маршрутці, як за звичай, продовжували дрімати люди. Я сидів, не рухаючись. А хлопчик не плакав. Вона відкинула його руку і знову повернулася до вікна. Він вже не бушував, якось відразу притих. Дивився в розірвану спинку сидіння навпроти і мовчав. А у мене було бажання встати і при всіх, просто розірвати її на шматки! Сказати їй: «Це ти нікчемна мати! Це ти ніхто! Ти ж вбила його!» Клянуся, я б зробив це! Тільки хлопчик стримував мене.

Я закрив очі, став глибоко дихати, щоб якось заспокоїтись. А коли відкрив їх, побачив цукерку. Молодий хлопець, схоже, студент, такий світлий, кучерявий, в джинсовому костюмі, простягав цукерку хлопчикові. Він ще струснув рукою, сказав:

– Бери, це тобі.

Той взяв. І тут же хлопець простягнув йому другу цукерку. Хлопчик почекав і взяв другу. Далі відбулось таке, що коли згадую, то ледве стримую сльози.

Хлопець не став їсти, він торкнувся маминої руки. Вона не відразу повернула до нього обличчя. Але все-таки повернула. І видно хотіла добити його. Але він простягав їй цукерку.

Вона подивилася на нього, на цукерку, я бачив, як вона дивується. Тоді він вклав їй цукерку в руку. Вона, як обпеклася, – швидко повернула йому. «Я не хочу», – сказала.

Дві цукерки лежали у нього на долоні. Руку він не опускав. «Їж сам, – сказала вона і тихо додала. – Я не хочу … Чесне слово». Тоді він поклав цукерку до неї на коліна.

Ніколи не забуду цю паузу. І цю дорослість. Переді мною за кілька хвилин цей хлопчик став чоловіком, а вона зі злої, роздратованої, стала красивою молодою жінкою. У всякому разі, це я так відчув.

Вона мовчала. Довго-довго мовчала. Дивилася на нього так, немов тільки побачила. Потім обняла. І він її обняв. Потім він розгорнув цукерку і дав їй. І поки вона не поклала її в рот, сам не їв. Ви уявляєте таке?! Це був ще один шок, але вже інший.
Я тоді подумав про себе: «Ось ти сидиш, такий праведник, ти хотів встати, ти хотів її звинуватити, хотів “розірвати”, переробити. І ти б нічого не добився, крім скандалу і лайки. А цей хлопчик, подивися, наскільки він мудрий. Цей хлопчик переміг іншим. І проник до самих печінок, до серця, до сліз. А ще цей студент, який дав йому дві цукерки, – подумав я, – адже він не просто так дав дві».
Я озирнувся … У задньому склі маршрутки побачив цього юнака, він йшов вдалину по холодній вулиці. А мама й син сиділи, схиливши голови один до одного.

Тут водій оголосив мою зупинку. Я, виходячи, доторкнувся до руки хлопчика. Я цим сказав йому «спасибі». Не думаю, що він зрозумів, але це й не важливо.

Урок життя

Я назавжди запам’ятав цей урок. Запам’ятати запам’ятав, але повинні були пройти роки, аби я його усвідомив. Що це і є справжнє, про яке не всі дорослі знають. Що тільки прикладом і потрібно виховувати. Не криком, не звинуваченнями, не биттям, ні. Тільки приклад працює, більше нічого. І хлопчик цей приклад показав. І їй, і мені. І він змінив нас …

Не будь переможений злом, але перемагай зло добром.
Обіймаючи батьків – ми стаємо спокійними.
Обіймаючи коханих – ми стаємо щасливими.
Обіймаючи дітей – ми стаємо добрими.
Обіймаючи друзів – ми стаємо щирими.
Обіймаючи життя – ми стаємо мудрими.
Подаруйте частинку свого тепла ближнім!
Істина одна, 
як і Любов!

.,.,.,.